Цикл «Котигорошкам й Кожум'якам наших днів»

Котигорошки й Кожум'яки

Степами, луками
Вітерець гуляв лагідний,
Сонце сяяло, зігріваючи
Сонях радісний до життя,
Бо земля спала , тішачись,
Що оброблена,
Що напоєна,
Що засіяна- і в майбуття.

Те майбутнєє стало мороком,
Сонце хмарами позакриване,
Вітер гнівом дме,
Скрізь біда,
І заплакала земля- матінка,
Потекла сльоза води ріками,
Замість голосу буйнокрилого
Килимами круг розстелена
лобода.

Та завжди земля
Мала лицарів,
Що вставали ладненько
На захист міцненько,
Котигорошки,
Кожум'яки рідненькі,
Ми віримо в вас,
Чекаємо всіх,
Змужнілих, живих,
Посивіла земля,
Рідненька ненька моя
Вам простелить дари,
Буде сміх дітвори,
Буде квітів розмай,
Рідна земле, чекай!!!

Поціловані Богом

Поціловані Богом
Живуть українці,
Що мають свій голос,
Піснями стокрилими
Світом розсіяні,
Словами у вінок
Мов квіткових уплетені,
Душею відкриті,
Такі працьовиті,
Натхненні,
В молитвах смиренні,
Але незламнії,
Вітрами не збОрені,
Ніким не подОлані,
Міцнодухі й нескОрені.

Незабудки посіємо в полі

Незабудки посіємо
в полі,
Не забудемо доньок
Й синів,
Хай вітри затанцюють
На волі,
Ми позбудемось всіх
Хмарних днів.

Стільки хліба спечемо
До столу,
Стільки з маком
Смачних пиріжків,
Відбудуємо хати всі
Знову,
Ми зашлемо веселих
Сватів.

Засміється від щастя
Малеча,
Заспівають в садках
Солов'ї,
У країні,земля де
Священна,
І немає де місця війні!

Моя ти рідна Україна

Моя ти рідна Україна,
Раїна серденька мого,
Низький уклін за доньку й сина,
Що п'ють із джерела твого.

Джерельна мовоньки водиця
Зростила дужий наш
народ,
Де кожне слово, наче
криця,
Такий народ не побороть.

Такі ліси,степи широкі
Є тільки тут і бульш ніде,
Такі пісні, сумні й глибокі,
Душа вкраїнська лиш веде.

А запальні які яскраві,
Танок підносить до небес,
А тиша як бринить в заплаві,
З Трипілля дух землі не
щез.

У плині рік, у співі пташки,
В цвітінні соняхів голів
Кругом той дух відважний наш він,
Він лиш поглибшав і
змужнів.

Калині вічно дівувати,
Дубам заплутувать вітри,
І з кожним днем нам розквітати,
В раїні- краї крізь віки.

Моє слово летить крізь віки

Моє слово летить крізь віки,
Бо настояне на росинках-сльозинках
усіх матерів ,
рани гоять всім.

Моє слово закуте в броню,
Що батьки відкували синам з криці твЕрдої,
Щоб дубами міцними
Ставати на прю
З вітром смерті їм.

Моє слово- вінки молитов,
Що дівчата сплели
всім коханим,
Щоб вертались світанком назад,
так бажАні.

Моє слово клинАми
лелек понад степом,
Щоб скоріше назад
повернуть,
Щоб у ріднім гнізді
лелечат обіймать,
коли тЕпло.

Моє слово- це сміх
всіх дітей, а не сльози,
Щоб їм затишно
було у сні і не страшно
у грозах.

Моє слово- ряснії дощі
веселкові,
Щоб у кожній краплині
любов,
В кожній долі.

Щоб ми стали омитії
тим цілющим дощем
І святіш тої миті
Не відчули ми ще.