Мапа голосів

Я не знімаю спогадів намисто
На Бугу березі- дитинство,
На моря березі-любов,
А спогади-шипшинове
Намисто,
Яке я одягаю знов і
Знов.
Мигія пеленала і ростила,
Гойдала у вишневому
Садку,
Козацька слава
Душу гартувала,
В вінок вплітала
Мову гомінку.
В цілющу Буга я
Водичку,
Як в музику, вслухалася
Щодня,
До скель тепленьких
Притискала личко,
Вінок плела, збираючи
Знання.
А потім Чорноморський
Берег радо
Зустрів мене з Мигії
Багажем,
Бенкет із хвиль,
Акацій буйне свято
В Одесі зустрічало
ЧарівнІй.
Вишневий цвіт з
Акацієвим поєднався
В мелодії життя
Живім танку,
Широкий шлях
Від моря розпочався,
А він із стежки
З Бугу, що в бузку.
Я не знімаю спогадів
Намисто,
Що дарував на згадку
Рідний край,
Серед акацій п'янко- променистих
Завжди вишневий
Стелиться розмай.
Про другу Швейцарію
Тільки з любов' ю
Про другу Швейцарію
Тільки з любов' ю,
Мигія- криниця
Натхнення мого,
Південного Бугу
Пісні чую знов я,
В майбутнє устрімлені
Води його.
Малою вмивалася
Диво- росою,
Вона надавала
Здоров' я і сил,
Я бігла в поля
Милуватись красою,
Мигія моя - це
Душі дев' ясил.
Вишневі казки
Я в садочку складала,
А білий налив
Мені казку творив,
Мене матіола
Під ніч колисала,
Шовковиці смак
Цілий Всесвіт відкрив.
Бузок проводжав,
Коли в школу летіла,
А крилами була
Жага до знання,
Я прямо з села
В дивний Космос
Сягнула,
Бо пила з криниці
Цілющої я.
Бабуся й дідусь
Вже давно зірочками
Із неба, як завше,
Теплом миготять,
Не щезне ніщо
І тепло буде з нами,
Хто буде водички
Ту силу плекать.
Акацієво пахне тихий вечір
Акацієво пахне тихий вечір,
Одеса спить, всміхаючись у сні,
Всіх пригостила, обігріла, спить малеча,
Для багатьох ти стала рідний дім.
Моє ти рідне місто, моя нене.
Втомилась ти, всі зігріваючи жалі.
А потім свої крила розіпнула,
Від спеки, щоб сховалися малі.
Всі діти будуть кликать тебе «мамо»,
Дорослі світлим раєм назовуть.
Ти спи, за тебе Бога ми благаєм,
Ти відпочинь, і зранку знову в путь.
Я на світанні прокидаюсь
І у вінок життя вплітаюсь.
Простори рідні світанково
Мене вітають знову й знову.
Спішу напитись я дощами,
Спішу умитись я річками,
Волосся вітер заплітає –
Мене весь рідний край вітає!
Я діти-квіти назбираю,
Піду в танок з зеленим гаєм,
Розшию зорями все небо –
Тож вишиваночка для тебе,
Для тебе, краю мій чудовий,
Мене завжди вітать готовий!
Мигія-"Емігея"-" моя земля":так назвав її Геродот, коли побачив скелі пречудові та
краєвиди, схожі на рідні. Кажуть, тут народився козак Мамай. У цих місцях миготіли
козацькі вогнища, попереджаючи про напад турків.
Моя "емігея"- моя земля- тепер з гордістю можу сказати і я, моя бАтьківщина, яка
зростила у своєму гнізді мене, а хвилі Південного Бугу передали естафету гостинним
хвилям Чорного моря, рідній тепер Одесі, яка має свою фантастичну історію. Бажаю
всім носити намисто спогадів про свою "Емігею" , про Україну - неньку, куди б не
занесла нас доля. Дістаємо намисто спогадів, промовляємо чарівне "емігея" - і линемо
думками в рідний край, бо це найкраще місце на землі.