Міцнодухих повік не здолать

У народі кажуть:"Щоб стало більше,треба щоб притекло".Шлях
поповнення української мови, я переконана в цьому, дуже
різноманітний.А як інакше?!У Дніпра 15 000 приток:
Україно, за тебе молюся,
Як зоря, ти палаєш в віках,
У нащадків своїх мови
вчуся,
Міць в натруджених
бачу руках.
Та молитва бринить
над степами,
Над ланами колоссям
стрімким,
Рідна матір, ти молишся
з нами
Солов'іним бенкетом в садках.
Та молитва про силу й незламність,
Про політ швидкокрилий
В віках,
Про бажання з тобою,
рідненька,
Зустрічати світанок в гаях.
Про усміхнені личка
дитячі,
Про бажання з тобою
щомить
Зустрічати прийдешнє
квітками
І піснями душа хай
бринить.
Я молюся словами- дарами,
Що у спадок народ
передав,
Що об'єднують
всіх разом з нами,
Міцнодухих повік
не здолать!
Цілющі води мовоньки нашої безбережної мають теж різноманітні
джерела наповнення.Одна з приток поповнення барвінкової, калинової,
солов' їної- це авторські неологізми.
Найбільше збагатило авторськими неологізмами 19 століття.Тоді такі
слова називали "кованими".Справжніми ковалями, які перетворювали
слово на крицю,стало багато відомих митців:Іван Котляревський, Тарас
Шевченко,Михайло Старицький , Іван Франко, Леся
Українка.Котляревського " несамовитий", Шевченка"
вогняний",Старицького" потужний",Франка" невпинний",Українки "
невідборонно", Левицького"сміливість", Тичини " віковіччя" відобразили
наше сьогодення:
Як оновити світ широкий,
На повні груди щоб жилось,
Як знищити злОбу й жорстокість,
Щоб тільки на добро
Велось.
І над степами сонце
Вийшло,
Осяяло все навкруги,
То мова йшла у вишиванці,
І забуяло все кругом.
На гілці яблука достигли,
Нові шевченкові слова,
І горизонти нам відкрили,
Нам даль відкрилася
НовА.
Сьогодні згадуєм їх
Знову,
Бо знов настали ті
Часи,
У бій ідуть" високочолі",
Щоб затремтіли вороги.
"ВогнЯний" кожен йде
До бою
"Фортецю " прагне захистить,
Бо "непохитні " й "ясноокі"
Тут вільно будуть
Завди жить .
"КрутоберЕгий" батьку Дніпре,
Твій син нові слова
Зростив,
Щоб яблуневий смак
Той мови
Сьогодні син твій захистив!
Згорьовані, але згуртовані, ми стали разом на шляху до Перемоги:
Безмежнодуші й міцнодухі,
Ми всі з надією живем,
Тож зберемОсь у щасті й тУзі,
ГлибИнно в землю проростем,
Корінням роду- добророду,
У кронах- вітах до небес,
Бо не збороть того народу,
Що птахом- феніксом воскрес!
Сподіваюсь, що мої " безмежнодуші" та " міцнодухі " авторські
неологізми доповнять скарбничку коштовностей мовоньки моєї
сонцесяйної, якій палати на віки!