Цикл «Мово рідна, до тебе горнуся»

Поціловані Богом
Поціловані Богом
Живуть українці,
Що мають свій голос,
Піснями стокрилими
Світом розсіяні,
Словами у вінок
Мов квіткових уплетені,
Душею відкриті,
Такі працьовиті,
Натхненні,
В молитвах смиренні,
Але незламнії,
Вітрами не збОрені,
Ніким не подОлані,
Міцнодухі й нескОрені.
Моя ти рідна Україна
Моя ти рідна Україна,
Раїна серденька мого,
Низький уклін за доньку й сина,
Що п'ють із джерела твого.
Джерельна мовоньки водиця
Зростила дужий наш
народ,
Де кожне слово, наче
криця,
Такий народ не побороть.
Такі ліси,степи широкі
Є тільки тут і бульш ніде,
Такі пісні, сумні й глибокі,
Душа вкраїнська лиш веде.
А запальні які яскраві,
Танок підносить до небес,
А тиша як бринить в заплаві,
З Трипілля дух землі не
щез.
У плині рік, у співі пташки,
В цвітінні соняхів голів
Кругом той дух відважний наш він,
Він лиш поглибшав і
змужнів.
Калині вічно дівувати,
Дубам заплутувать вітри,
І з кожним днем нам розквітати,
В раїні- краї крізь віки.
Мово рідна,
До тебе горнуся
Мово рідна,
До тебе горнуся,
НакидАю хустину
Із слів,
Що зігріє,
Як я буду в рУсі,
Й чути голос
Дідів і батьків.
Набираю
З криниченьки
Мови
Всі цілющі слова
Для душі ,
І палають вони
Світанково,
І зростають ті
Квіти- вірші.
Назбираю букет
Різнослов'я,
Покладу я до
Пам'яті ніг,
Щоб із роду
До роду велося,
Мово рідна,
Ти мій оберіг!